Прийнято вважати, що самоорганізація з метою досягнення спільної мети більше притаманна представникам європейських країн, де для цього існують глибокі традиції. Проте об’єднання людей заради допомоги один одному не є чимось абсолютно чужим і для українського суспільства. Доказ тому – яскраві приклади з української історії.

Кооперативи – це добровільні об’єднання громадян, зорієнтовані на забезпечення членів громади товарами, роботою чи послугами. Крім цього, вони виконують низку соціальних функцій: служать засобом самовираження та самоорганізації. Члени кооперативу самі контролюють діяльність своєї організації, а капітал створюють із власних коштів і майна. Учасники кооперативів керують своєю організацією безпосередньо. В основі будь-якої кооперації лежать узгоджені дії задля досягнення спільної мети.

У 60-80 роках XIX століття на території України з’являються перші кооперативні товариства, а також здійснюються перші спроби налагодження зв’язків із європейським кооперативним рухом. Перші кооперативи почали з’являтися з метою взаємної помочі, адже кожен із учасників може допомогти самому собі, допомагаючи іншим учасникам кооперативу.

У XIX столітті дрібні виробники були неспроможними самотужки забезпечити свої потреби та конкурувати з великими компаніями. Щоб ефективніше протистояти різним ринковим тенденціям, потрібно було об’єднуватися, співпрацювати та допомагати один одному. В основу ідеології української кооперації поклали ідею про злиття кооперативного руху в одне ціле з національною роботою.

На західноукраїнських землях кооперативний рух набуває значного розмаху після 1883 року із заснуванням товариства «Народна торгівля». Адже саме це товариство почало відкривати перші українські кооперативні гуртівні. Діяльність першого західноукраїнського кооперативу спочатку зводилася винятково до підтримки української приватної торгівлі. Згодом «Народна торгівля» стала спілкою споживчих українських кооперативів.

У 1899 pоці у Перемишлі організували Спілку для господарства і торгівлі. Протягом короткого часу вона охопила всі українські кооперативи цього типу в Галичині і стала Крайовою спілкою для господарства і торгівлі.

Того ж року виникла перша українська спілка кредитних кооперативів Крайовий союз кредитовий, яка займалася організацією кооперативів і наданням їм кредитів під низький відсоток. КСК постійно займався благодійництвом, виділяючи кошти на українські громадські організації «Просвіта», «Рідна школа» та інші. Завдяки діяльності кредитних кооперативів в значній мірі вдалося стримувати розвиток лихварства.

Розвиток виробничої сільськогосподарської кооперації пов’язують із діяльністю громадського активіста Миколи Левитського. Так, перша артіль (добровільне об’єднання осіб для досягнення спільною працею певних господарських цілей, – авт.) Левитського розпочала свою діяльність у вересні 1894 року. Вона працювала на підставі письмової угоди між членами артілі. Ця угода стала зразком для багатьох подібних закладів, що виникали згодом. Зокрема, в угоді йшлося про таке:

– вся земля членів об’єднувалася та передавалася в спільне володіння і користування артілі;

– все рухоме і нерухоме майно належало артілі і перебувало у спільному користуванні;

– увесь врожай був спільною власністю;

– врожай після сплати боргів і податків розподілявся між членами за кількістю дорослих працівників.

Зусиллями Миколи Левитського в Єлисаветграді, Одесі, Києві, Вінниці та інших українських містах заснували ремісничі артілі (виробничі кооперативи).

Лютнева революція 1917 року суттєво змінила умови розвитку кооперації, оскільки зникли політичні перепони щодо кооперативного руху, кооперативи звільнилися від численних обмежень і заборон із боку царського режиму, виникло сприятливіше правове поле для їхньої діяльності.

У 1917 році у зв’язку з початком національно-визвольної війни в українських губерніях розгорнувся масштабний процес українізації існуючих та створення нових українських кооперативів.

Основними завданнями кооперації того часу було: перебудова та демократизація народного господарства, забезпечення населення найнеобхіднішими товарами, а також здійснення широкої культурно-просвітницької діяльності.

Під час існування радянського режиму кооперативний рух на території України занепав, що було зумовлене державною політикою, спрямованою проти організації громадянського суспільства. Кооперативи продукують не лише матеріальні блага, а й соціальний капітал.

В цілому, українська кооперація мала значний позитивний вплив на національно-громадське життя українського населення, сприяла внутрішньому гуртуванню українського селянства, займалася фінансуванням культурно-освітніх установ. Кооперація втягувала селян у товарно-грошові відносини, залучала до новітніх технологій та передових європейських методів господарювання. Вона стала важливою передумовою піднесення господарської культури і підвищення соціально-економічного рівня життя українського населення.

Використано:

Гелей С. Д., Пастушенко Р. Я Теорія та історія кооперації: підручник. – К., 2006 – 513 с.

Гелей.С. Розвиток споживчої кооперації у Західній Україні в 20-х роках ХХ ст. // Вісник ЛКА. Серія: гуманітарні науки. – Вип.9. – Львів, 2010. – С. 158–192.