Політичний філософ Михайло Мінаков обговорив із журналісткою «Громадського» Наталією Гуменюк недавнє соціологічне дослідження, проведене ПРООН спільно з Міжнародним інститутом соціології, в якому оцінювалися три аспекти громадянства в Україні: громадянські знання, громадянська активність і цінності.
«Нам, українцям, дійсно бракує чіткого розумінням наших прав», — каже Михайло Мінаков, політичний філософ та експерт ПРООН.
Як розповідає пан Мінаков, спираючись на результати нещодавнього дослідження ПРООН, понад 50% білорусів вважають, що право на життя є ключовим громадянським правом, водночас в Україні, так само як у Молдові, громадяни найбільш важливим вважають право на роботу. Експерт пояснює це тим, що народи, які пережили війну, мають різне розуміння того, що таке право на життя. Дослідження виявило суттєві прогалини в знаннях українців про державну структуру, нормативно-правову базу, права й обов’язки громадян.
Найважчими для українців виявилися питання щодо того, чи знають вони своїх представників у виборних органах влади, а також порядок оподаткування фізичних осіб. Лише кожен четвертий українець знає члена місцевої ради або політичну партію, яка його висунула, або знає, що ставка податку на прибуток становить 18%.
Знання основних положень Конституції, порядку організації мирних зборів, а також змісту Угоди про асоціацію між Україною і ЄС також далеко не ідеальне.
Щодо обов’язків громадян, респондентам було складніше їх пригадати ніж права, бо вони мають більше очікувань від держави, ніж від них самих себе. Серед найважливіших обов’язків, які були названі, були дотримання закону і порядку (32 % респондентів) і спрата податків (21% респондентів).
Понад половина респондентів (63 %) беруть участь в житті місцевої громади тим чи іншим чином: наприклад, в облаштуванні території, спільних із сусідами ініціативах, зустрічах співвласників багатоквартирних будинків і т.д. Більшість з опитаних готові приєднатися до акцій протесту проти токсичного промислового розвитку і особливо облаштування території. Проте респонденти вважають за краще брати участь, а не організовувати подібні акції, адже лише 2 % українців підтвердили готовність організувати їх.
Респонденти схильні покладати відповідальність за своє працевлаштування, освіту, охорону здоров’я та фінансове благополуччя на себе, а не на уряд. Водночас вони досить скептично налаштовані щодо своєї здатності як-небудь впливати на життя в своєму місті/селі, країні або за кордоном, оскільки більшість людей не відчувають, що мають якісь важелі, аби впливати на будь-що поза межами своїх сімей.
Як відзначають експерти, в деяких випадках перепонами для активності місцевих громад є лінь і відсутність зацікавленості, недовіра до спільних ініціатив, розчарування результатами протестів і втрата віри у те, що громадяни можуть здійснити зміни.
«Є дві більш фундаментальні причини низького рівня громадянської активності, — сказав пан Мінаков. — По-перше, немає лідерів, які можуть взяти на себе відповідальність; по-друге, панування патерналістських настроїв. Крім того, люди схильні з підозрою і недовірою ставитися до діяльності громадських ініціатив і громадських організацій, оскільки останніх часто звинувачують у тому, що їхня діяльність проплачена або пов’язана з політичними силами».
Найважливішими цінностями вважаються: повага до людського життя, прав людини, соціальної справедливості і дотримання закону. Практично всі респонденти вважають, що хорошого громадянинина можна охарактеризувати як людину, що завжди дотримується закону, сплачує податки, знає свої обов’язки і права і захищає їх.
Незважаючи на заявлену повагу до прав людини, багато респондентів підтримали суперечливі твердження. Це може свідчити як про те, що респонденти погано розуміли запитання, так і про їхні суперечливі переконання або незрілість відповідних уявлень у більшості людей.
У всіх трьох країнах, 50 % або більше респондентів, які назвали толерантність цінністю, що особисто важлива для них, заявили, що вони не погодилися б жити поруч із гомосексуалістами або представниками інших сексуальних меншин.
ЛГБТІ-групи зазнають високого рівня нетерпимості в Україні.
Дослідження також показує, що в Україні існує потреба в кращій громадянській освіті (47 % респондентів).
«Є потреба покращити громадянську освіту, але бракує відповідних можливостей», — додає пан Мінаков.
Серед найбільш затребуваних практичних навиків — захист власних прав та інтересів, критичне мислення, а також започаткування і ведення власного бізнесу. Бажаний спосіб отримувати необхідні знання та навички — у режимі онлайн і відвідуючи навчальні тренінги і практичні майстер-класи. Респонденти пріоритизують урядові навчальні програми і самоосвіту.
Дослідження «Громадянська обізнаність в Україні, Молдові та Білорусі» було підготовано Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) на замовлення Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН) за підтримки Міністерства закордонних справ Данії.