Що відбувається в Парижі? Минулого року понад чотири тисячі його жителів вирішували, як розподілити 20 мільйонів євро між 15 проектами, спрямованими на підвищення якості життя у столиці Франції.

Анн Ідальго, обрана мером міста у квітні 2014 року, запровадила партисипативне бюджетування, надавши мешканцям міста можливість керувати розподілом п’яти відсотків інвестиційного бюджету столиці. Вперше у Франції політик надає городянам частку безпосереднього контролю за суспільними витратами – в розмірі до 426 мільйонів євро в період 2014-2020 рр.

Це – один із прикладів соціальних інновацій, але не того псевдо-революційного, сліпого до влади та одержимого розвитком різновиду інновацій, що постійно пропагують консультанти з управління та експерти з державної політики. Натомість люди активно залучені до планування власного спільного майбутнього. Їм довіряють створення шляхів покращення життя у спільнотах. І цей процес узгоджується з метою: будь-хто, а не тільки «експерти», має можливість висловити свої думки на відкритій та прозорій онлайн-платформі.

Партисипативне бюджетування не є новим явищем, але такий різновид участі громади в процесах соціальних інновацій отримує дедалі більший розвиток по всій Європі. Для того, щоб ефективно працювати, органи державної влади потребують більшої участі зацікавлених сторін та громадян. Політичний виклик сьогодення – виклик для європейської демократії – полягає в тому, щоб спрямувати захоплення, знання та ресурси людей на складні довготермінові проекти, що поліпшують суспільне життя.

Цей виклик спонукав групу дослідників та практиків об’єднатися у проекті «ІНСАЙТ» (з англ. INSITE – «Innovation, Sustainability and ICT» – «Інновації, сталий розвиток та інформаційно-комунікаційні технології, – прим. перекл.). «ІНСАЙТ» досліджує каскадну динаміку процесів соціальних інновацій, а також те, як громадяни можуть відновити контроль над результатами цих процесів, позбавившись залежності від політичних посередників та експертів.

«ІНСАЙТ» розпочався з ідеї, що любов суспільства до інновацій може бути невиправданою – принаймні в частині того, як соціальні інновації зараз трактують та організовують. Левову частку уваги приділяють не процесам, що збільшують суспільну користь чи трансформують системи, структури та цінності, а продуктам, що приносять прибутки.

Ажіотаж довкола «інноваційного суспільства» приховує також той факт, що інноваційні процеси тягнуть за собою каскади непередбачуваних змін, які можуть спричиняти шкідливі побічні ефекти. Згадати хоча б про збільшення кількості нових фінансових інструментів, що призвело до катастрофи у сфері субстандартного іпотечного кредитування і спричинило фінансову та економічну кризи, що тривають з 2008 року донині. Обумовлені ринком лавини інновацій є також однією з причин глобального потепління та епідемії ожиріння в індустріалізованому світі. Не все, що є інноваційним, є водночас цінним чи ефективним.

Ні уряди, ні ринки – в тому стані, в якому вони є сьогодні, – не здатні контролювати ці каскади інновацій. Їм не вистачає засобів та інформації, щоб виявити ці непередбачені наслідки та скерувати інноваційні процеси в позитивному напрямку. Тож як в умовах «бурі» вивести цей «човен» на правильний курс до того, як він налетить на «скелі»?

З 2008 року дослідники з «ІНСАЙТу» та їхні колеги намагаються відповісти на це питання, переносячи фокус теорії інновацій на суспільні питання, співвідношення сил та проблеми демократії. Для учасників проекту «ІНСАЙТ» «соціальний» у словосполученні «соціальні інновації» не просто означає цільову аудиторію чи значимі для суспільства ідеї інноваторів та підприємців. Зміст цього слова значно глибший: воно означає повернути владу суспільству і спрямувати інноваційні процеси на досягнення спільного благополуччя. В такому розумінні соціальні інновації ставлять під сумнів основи вузької ідеології «інноваційного суспільства» та пропонують альтернативний шлях для того, щоб зацікавлені громадяни могли мобілізуватися заради побудови соціально сталого майбутнього.

Як це може спрацювати? Ось декілька прикладів. Після ядерної катастрофи на АЕС «Фукусіма» у 2011 році в Японії незалежна група городян почала публікувати в Інтернеті результати вимірювання рівнів радіації. Вони поставили під сумнів правдивість офіційних даних. Але як група під назвою «Токіо Хакерспейс» може мати доступ до точнішої інформації, ніж та, що надає уряд? Адже ядерна енергетика – сфера посиленої безпеки.

Насправді ж група використала технологію з відкритим кодом, щоб створити саморобні лічильники Гейгера (детектор радіоактивного випромінювання, – прим. перекл.) та за допомогою волонтерів провела незалежне вимірювання рівня радіоактивності. Дані, зібрані городянами, виявилися точнішими, ніж ті, що були оприлюднені японським урядом. «Токіо Хакерспейс» розробили незалежну систему для збору даних, підвищення обізнаності щодо ризиків для населення та притягнення уряду до відповідальності.

Сьогодні будь-хто може зібрати лічильник Гейгера, виміряти рівень радіації та оприлюднити результати по всьому світу. Технологія у вільному доступі, її просто використовувати в домашніх умовах. Вона заснована на мікропроцесорі Arduino з відкритим кодом, а всі інструкції, необхідні, щоб зібрати пристрій, доступні онлайн. Крім того, отримати допомогу на будь-якій стадії процесу та оприлюднити результати можна на онлайн-платформі Safecast.

А зараз перенесемося в 2014 рік, де на 86-й Церемонії нагородження премією Американської кіноакадемії в Лос-Анжелесі фільм італійського режисера Паоло Соррентіно «Велика краса» отримав «Оскара» в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою». Багатьом італійцям тоді не cподобалося, що фільм зображував суспільство, загорнене в вуаль прекрасних краєвидів та історичної спадщини Італії. Тож у молодого кінопродюсера Лоренцо Гангаросса виникла ідея попросити пересічних громадян зробити свій внесок у створення нового образу країни.

В результаті з’явився фільм «Італія за один день» («Italy in a Day») – одна з перших кінострічок, профінансованих за допомогою краудфандингу. 44 тисячі відео, що зняті італійцями за один день, режисер Габріеле Сальваторес змонтував у фільм, продюсером якого став Рідлі Скотт. Коли тисячі італійців отримали шанс створити разом різнобічний образ своєї країни, в результаті з’явилася картина, протилежна тій, яку вихваляли критики та мас-медіа.

Спираючись на той самий принцип широкомасштабного залучення, група «ІНСАЙТ» розробила детальну методику залучення людей до колективного оцінювання впливу соціальних інновацій як таких. У межах міжнародного дослідницького проекту «Emergence by Design» створили новий набір інструментів під назвою «динамічне оцінювання», яке дозволяє всім учасникам проекту моніторити та оцінювати вплив і його ефективність.

Динамічне оцінювання прагне відійти від прийнятої сьогодні практики, коли оцінювання монополізоване експертами та зводитися до аналізу витрат і результатів. Особливістю динамічного оцінювання є те, що кожен представник групи чи громади може взяти участь у процесі, розказавши свою історію. Використання онлайн-платформи дозволяє ці історії зберегти, порівняти та виявити їхні спільні, відмінні та повторювані риси. Такий підхід до оцінювання має допомогти людям отримати більше контролю над процесом соціальних інновацій, бо він робить оцінку впливу – сферу, яку зазвичай контролює невелика за кількістю еліта експертів, – демократичнішою.

Ці історії з Франції, Італії та Японії приносять ідеї та натхнення, і список соціальних інновацій з дня у день стає все довшим. Але залишається ще багато запитань. Чому громада може розпоряджатися всього п’ятьма відсотками бюджету Парижа? Чому, хоч італійці й були незадоволені публічним образом своєї держави, тільки невелика частка населення країни приділила час створенню власного відео?

Надихаючі історії не призводять до системних змін у суспільстві та його інститутах. Щоб досягти цієї мети, політичні лідери мають просувати набагато масштабніші нововведення у партисипативній демократії . Таким є виклик, що постає перед Європою.

Про авторів

Філіппо Аддаріі – директор з міжнародного розвитку та голова напряму EuropeLab Фонду Янга (The Young Foundation), Лондон. Девід Лейн викладав в Університеті Міннесоти та Інституті Санта Фе, зараз є професором економіки в Університеті Модени та Реджіо Емілії в Італії. Детальнішу інформацію щодо ідей, висловлених у цій статті, можна знайти тут і тут.

Оригінал статті опубліковано в рубриці «Transformations» сайту www.opendemocracy.net. Редактор рубрики – Майкл Едвардс.