Про те, з якими труднощами зіштовхуються в своїй роботі волонтери-психологи, якими правилами варто керуватися у волонтерській діяльності та як підтримати і заспокоїти близьких людей, ГУРТу розповіла волонтер-психолог Психологічної кризової служби, арт-терапевт, коуч Олена Данько.

– Як виникла та чим займається Психологічна кризова служба?

– Наша організація виникла як волонтерська ініціатива під час Майдану. Потім, коли розпочалися військові дії і треба було надавати допомогу ще й переселенцям та іншим категоріям населення, ми перейменувалися в Психологічну кризову службу України. І, зрештою, зареєстрували організацію офіційно як ГО «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій».

Ми надаємо психологічну допомогу різним категоріям населення: внутрішньо переміщеним особам, учасникам Майдану, військовим зони АТО та їхнім сім’ям.

Так, для сімей Небесної сотні Майдану та для родин військових, що загинули в АТО, є проект «Родинне коло». Це кількаденні зустрічі, куди приїжджають, щоб пережити спільне горе втрати близької людини. Особливістю цих зустрічей є те, що на них присутні священики: часто вони можуть дати відповідь на ті запитання, на які не можуть відповісти психологи. Крім того, у нас є телефонне консультування: за окремими психологами закріплені певні родини Небесної сотні.

Для військових у нас є підготовка до поїздки в АТО, реабілітація після повернення і психологічний супровід під час перебування власне в зоні антитерористичної операції.

Схема, за якою ми працюємо, дещо відрізняється від класичної. Під час роботи, наприклад, на Майдані, наші психологи у більшості випадків самі пропонували свої послуги, надавали кризове консультування, тобто першу психологічну допомогу. Так само й у випадку з табором переселенців у Видубичах: психолог сам приїжджає туди і проводить заняття або пропонує звернутися до нього за консультацією.

На сьогодні відділення Психологічної служби є в багатьох містах України. Свої знання та досвід ми передаємо іншим – психологам, соціальним працівникам, педагогам, волонтерам.

– З якими проблемами доводиться працювати та на що страждають українці?

– Психологи дійшли висновку, що, по суті, все населення України зараз є травмованим, просто в різній мірі. Ступінь травмованості залежить від наближеності до епіцентру подій, наявності попередніх стресів, сили чи слабкості нервової системи й індивідуальної реакції на стрес.

В цілому, зараз люди стали більш збудливими, агресивними або, навпаки, депресивними, пригніченими. Вони можуть скаржитися на поганий сон, кошмари або безсоння; швидше стомлюються, стають менш стійкими до стресу, більш схильними до інфекційних або загострення хронічних хвороб. Діти можуть закриватися в собі, ставати агресивними або лякливими, у них можуть знижуватися оцінки в школі, їм важко адаптуватися до нового місця проживання.

Із серйозніших симптомів спостерігаються проблеми в родині, підвищена агресивність, самоізоляція (відхід від суспільства), соматичні захворювання, флешбеки. Останнє можна описати приблизно так: наприклад, я знаходжуся в кімнаті, чую звук удару на вулиці, і раптом – ніби тут і зараз, наяву, – Майдан, біжать люди, їдуть БТРи. Хоча фізично я продовжую перебувати в тій самій кімнаті.

Втім, наша психіка здатна до самовідновлення, тож частині людей психологічна допомога в принципі не потрібна. Тому ми й не йдемо допомагати всім-всім-всім. Якщо ж певні симптоми не проходять протягом тижнів або місяців, тоді можна казати, що є проблема, і працювати над нею.

Вести мову про реабілітацію слід тоді, коли людина вже вийшла за межі психотравмуючої ситуації і знаходиться в безпечному місці. Наприклад, поки військові перебувають в Донецькому аеропорту, у них підвищений адреналін, збудливість і, водночас, відчуття команди. Вони знаходяться на максимумі своєї ефективності й у цьому стані не відчувають, наскільки психотравмовані.

Безпосередньо в зоні АТО психолог не має права сильно розслабити бійця, якому завтра йти в бій. Він мусить, з одного боку, підтримувати його в стані бойової готовності, а з іншого – зняти проблемні моменти. Цим і відрізняється допомога в епіцентрі подій та реабілітація.

– З якими труднощами зустрічаються в своїй роботі психологи-волонтери?

– По-перше, в нашому суспільстві відсутня культура звернення до психолога. Часто у відповідь на пропозицію допомоги чуєш: «Я ж не хворий, не псих, нащо мені психолог?». Діє стереотип: якщо звернувся до психолога, значить, з головою не все в порядку. Відсутня психологічна просвіта, і в екстрених ситуаціях люди не знають, куди звертатися, що робити: по телебаченню не повідомляють номерів телефонів довіри.

По-друге, перебуваючи всередині проблеми, люди не усвідомлюють, що потребують допомоги, і не звертаються за нею. І, по-третє, наслідки психотравмуючих подій можуть з’явитися не одразу, а через декілька днів, тижнів або місяців. Людина може або не помічати симптомів, що з’явилися, або займатися самолікуванням. А основний метод самолікування у чоловіків – алкоголь.

Військові повертаються на ротацію на десять днів. Декілька днів у них все гаразд, а потім починаються запої, агресія, проблеми з сім’єю. При чому людина може не трактувати цю ситуацію як проблемну.

Інша група труднощів пов’язана з тим, що нас не готували до війни. Наслідок – дуже мало військових психологів. Шкільні ж психологи не готові до такої масштабної міграції дітей із різних регіонів, до інтеграції цих дітей в нові шкільні колективи. Зараз усім треба дуже швидко навчатися на досвіді колег із інших країн, які пережили подібні ситуації.

У нас 500 волонтерів по всій Україні, але навіть цієї кількості не вистачає, тож зараз ми залучаємо нових людей.

– Сформулюйте, будь ласка, правила «психологічної безпеки» для волонтерів.

– Починати волонтерську діяльність треба з визначення своєї мотивації: навіщо я туди іду, наскільки готовий брати на себе відповідальність. Оскільки волонтерська праця не оплачується, важливо розуміти, що ви очікуєте отримати в обмін на свій час і свої зусилля. Чи я йду, щоб «віддавати», чи для того, щоб фотографуватися і показувати, який я класний.

Наступні важливі моменти, над якими варто поміркувати, – що я можу робити, що я хочу робити та що я вмію робити. Слід подумати над своїми компетенціями та визначитися, де ви можете стати в нагоді.

Треба чітко визначити, скільки часу ви здатні приділяти волонтерству. Якщо говорити про нас, психологів, то це один-два, максимум три рази на тиждень по декілька годин. Треба розуміти, що запас наших сил обмежений. У нас є жарт: «Мертвий» психолог – поганий психолог». З людини, яка сама потребує допомоги, виходить поганий помічник. Знесилений, роздратований, втомлений волонтер може заважати або навіть шкодити, бо у випадку, коли необхідно швидко зреагувати, його поведінка буде неадекватною.

На додачу, після волонтерства люди повертаються до родин, до свого звичайного робочого колективу. І, якщо вони повертаються виснаженими, то починають страждати люди довкола. Перевтомлений волонтер може припинити виконувати свої звичні функції вдома або на роботі, і в цьому випадку є ризик появи конфліктів, почуття провини, самоїдства, зниження самооцінки.

Якщо ви перевищили свою «норму» волонтерства, візьміть декілька днів відпочинку. Або йдіть допомагати тоді, коли відчуваєте, що зробили основні справи, що сповнені сил, маєте час і не шкодите ні собі, ні своїм близьким.

Корисно також виробити для себе чіткий графік. Він створює відчуття стабільності, дає можливість планувати і відстежувати, скільки годин волонтеруєш.

– Як можна підтримати близьких, не володіючи спеціальними знаннями з психології?

– Головна допомога – це бути поряд, бути уважними один до одного. Якщо людині морально важко, краще не лишати її наодинці. Хоча тут треба враховувати її бажання.

Якщо людина щойно пережила стресову ситуацію, то, в першу чергу, слід будь-яким чином створити відчуття безпеки. Необхідно забезпечити базові потреби – перевести в безпечне місце, зігріти за допомогою гарячого чаю чи ковдри, нагодувати.

Найпростіший і найдоступніший метод заспокоєння – дихання. Якщо людина дуже знервована, з нею можна просто повільно і глибоко дихати разом. Можна використовувати прийом 4 на 4: зробити повільний вдих, рахуючи про себе до чотирьох, затримати дихання на наступні чотири лічення; на шість – повільний видих, на два – затримати і повторити весь цикл знову.

– Як зберегти спокій і душевну рівновагу у нинішній нестабільній ситуації, у стрімкому потоці новин?

– Варто менше дивитися телевізор та сидіти в інтернеті. Словом, зменшити кількість негативної інформації, яку ви отримуєте. Дуже важлива структурованість способу життя, зокрема, не лягати спати щодня під ранок. Варто знайти свій спосіб розслаблення та гармонізації: можна створити список улюблених справ та інколи дивитися і робити щось приємне для себе, коли відчувається втома чи знесилення. Наприклад, слухати приємну музику,займатися плаванням, малюванням, рукоділлям, чи, може, ще чимось. Соломон казав: «Все минає, мине і це». Слід усвідомлювати, що нинішні проблеми – це не на все життя. Надія дає сили жити далі.