6 травня державний секретар США Ентоні Блінкен відвідав Київ, щоби підтвердити політичну, економічну та безпекову підтримку України Вашингтоном. Того ж дня Ольга Стефанишина, віцепрем’єр-міністерка України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, розповіла міжнародній аудиторії в режимі онлайн про амбіції України щодо членства в НАТО під час зустрічі Трансатлантичної робочої групи (Transatlantic Task Force on Ukraine), організованої Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ разом із Фондом Маршалла Сполучених Штатів (German Marshall Fund).
На саміті 2008 року в Бухаресті НАТО визнало прагнення України приєднатися до альянсу та заявило, що країна колись стане членом, але відмовилося надати Києву План дій щодо членства (ПДЧ), який вважається наступним кроком на шляху до вступу до альянсу. Так було і з Грузією. Тоді дехто казав, що це допоможе примирити Росію.
Стефанишина наголосила, що зараз, через 13 років, ПДЧ залишається давно назрілим питанням, а затягування надання Плану для України та Грузії не стримало російську агресію.
«Аргумент про те, що Росія нападе на Україну, якщо НАТО буде… проводити більш тісну інтеграцію з Україною, включно з рішенням щодо ПДЧ, просто ігнорує реальність», — вважає вона. А реальність така, що Росія веде війну проти України з 2014 року, а також вчинила військову агресію проти Грузії.
Ненадання ПДЧ для України та Грузії «не зробило наш регіон більш безпечним і стабільним», сказала Стефанишина, але, натомість, «надсилає не дуже хороший сигнал Кремлю. І початок цього [ПДЧ] процесу, навпаки, дасть сигнал про те, що трансатлантична єдність є, і, по суті, Росія не має права голосу в НАТО з питань, які стосуються стратегічного розвитку та впровадження політики відкритих дверей».
Віцепрем’єр-міністерка пояснила, що Київ уже робить вагомий внесок у європейську та трансатлантичну безпеку через участь у численних військових операціях НАТО й закликала альянс подумати про стратегічну важливість України:
«Україна є частиною великого геополітичного порядку денного та важливих геополітичних перетворень, які очікує наш народ і багато держав по всій Атлантиці та Європі. Наша співпраця з альянсом також є дуже ефективною відповіддю на виклики, з якими стикаються як наша країна, так і НАТО — з огляду на постійні критичні зміни у світовій безпеці… Ми готові робити внесок у євроатлантичну безпеку. Зокрема Україна може бути стратегічним партнером НАТО в Чорному морі… [І] ми бачимо, що безпека Чорного моря є окремим пріоритетом… Ми також готові активізувати співпрацю з НАТО в цій сфері. І ми закликаємо союзників реально визначити цей порядок денний у своїй трансатлантичній стратегії».
За словами Стефанишиної, «співпраця не повинна замінювати інтеграцію», а подальший рух у напрямку членства України стримуватиме дестабілізуючу діяльність Росії. Україна розглядає ПДЧ як план незворотних реформ, які необхідно впровадити, додала вона.
Віцепрем’єр-міністерка визнала, що успішне впровадження реформ допоможе зробити Україну «більш сильним і надійним» партнером та стане поштовхом до інтеграції до НАТО та Європейського Союзу. Вона сказала, що Україна просувається в питанні реформ у сферах безпеки та оборони, які допоможуть наблизити Україну до стандартів НАТО, зокрема в питаннях служби безпеки, розвідки, секретної інформації, військово-промислового сектору та «реального цивільного контролю над збройними силами».
Стефанишина також розповіла про виклики впровадження судової та антикорупційної реформ, необхідних як для членства в НАТО, так і для початку повного демократичного перетворення країни. За її словами, Україна на чолі з президентом Володимиром Зеленським залишається відданою цим реформам, але є багато «груп інтересів» та «впливових осіб», які «намагаються підірвати цей процес».
Проте віцепрем’єр-міністерка наголосила, що «в Україні час впровадити дійсно жорсткі рішення та реальні реформи». А надання Україні з боку НАТО статусу партнера з розширеними можливостями було каталізатором для змін у країні, але отримання ПДЧ зробить ще більше для об’єднання українських політичних еліт навколо порядку денного реформ.
Ольга Стефанишина нагадала про дуже серйозну постійну загрозу з боку Москви та необхідність трансатлантичної єдності серед демократичних країн: «Коли ми говоримо про майбутнє, є одне, що ми точно знаємо: Росія має глобальний план, і ми знаємо, що це за план. Моє запитання: чи настав час для нас — для Заходу та демократій — мати власний глобальний план стати більш сильними та згуртованими?».
Іншим спікером Трансатлантичної робочої групи був Джеймс Аппатурай, заступник помічника Генерального секретаря НАТО з політичних питань та спеціального представника Генсека НАТО з питань Кавказу та Центральної Азії. Він упевнений, що на майбутньому саміті в червні цього року лідери НАТО знову підтвердять своє зобов’язання залишити відкритими двері для України та інших країн, які претендують на вступ до НАТО, додавши, що це має бути «заспокійливим».
Аппатурай високо оцінив прагнення України до майбутнього вступу до НАТО: «Це закріплено в Конституції, це чітко видно в постійних політичних заявах найвищого рівня, а також це прослідковується в практичному співробітництві, починаючи з дуже вагомого внеску України в операції та місії НАТО, у сили реагування альянсу, у співпрацю в Чорному морі. Отже, прихильність України нам очевидна».
Джеймс Аппатурай розповів про різні інструменти, які допомагають розвиватися партнерству між Україною та НАТО, включно з річною національною програмою, комплексний пакет допомоги, два офіси НАТО в Україні, мільйони євро фінансування програм, підтримку реформ у таких сферах, як демократичне управління, боротьба з корупцією, права людини та економічна стабілізація.
«Створення надійних антикорупційних інституцій — це дійсно дуже важливо для союзників, але, звичайно, насамперед це важливо для українців», — сказав він.
У сферах безпеки та оборони заступник Генсека НАТО визнав прогрес України щодо встановлення цивільного контролю над військовими та демократичного нагляду за структурами безпеки. І ці реформи відбулися, незважаючи на продовження війни Росії проти України. А надання Україні статусу партнера з розширеними можливостями є важливою ініціативою щодо наближення до стандартів НАТО.
Незважаючи на всю динаміку у відносинах між НАТО та Україною, всередині альянсу досі немає консенсусу щодо надання Києву ПДЧ, сказав Аппатурай: «[Деякі члени НАТО] стурбовані тим, що ПДЧ не несе за собою гарантій безпеки. Тільки членство приносить гарантії безпеки, тобто колективний захист. І їх турбує те, що надання ПДЧ без гарантій безпеки підвищує ризик для претендента. На їхню думку, пріоритетом має бути практична співпраця».
Іншим викликом для отримання ПДЧ, за словами Аппатурая, є ситуація із впровадженням реформ в Україні:
«Є консенсус у питанні того, що залишаються реформи, які Україна ще має впровадити… Тому ми говоримо: давайте рухатися вперед у реформах, щоби зробити всі необхідні політичні кроки та подолати практичні перешкоди».
Іншими словами, НАТО і далі допомагає Україні готуватися до членства: «Ми постійно співпрацюємо для посилення підтримки в таких сферах, як боротьба з корупцією, зміцнення верховенства права, зміцнення оборонних інституцій та збройних сил, реформа спецслужб».
І ці зусилля включають стримування агресії Росії через скоординовані санкції та надання Україні платформи для спілкування з окремими членами НАТО щодо своїх військових потреб, додав Аппатурай.
Відповідаючи на запитання про те, що ще може зробити НАТО для надання допомоги Україні за відсутності ПДЧ, Джеймс Аппатурай сказав, що «нам потрібно більше присутності НАТО в тій чи іншій мірі в Україні, щоби надати підтримку… Політичні заяви, політичні візити, більше військової співпраці, більше підтримки в Чорному морі, усе це, я впевнений, буде видно в найближчий час».
Після події Ольга Стефанишина висловила додаткові думки щодо шляху України до НАТО: «ПДЧ — це не членство, це план реформ, який потрібно впровадити. Щоб Україна могла отримати ПДЧ і вступити до НАТО можуть знадобитися роки. У 2008 році, коли союзники зупинилися на крок від надання Україні ПДЧ, Київ міг би не демонструвати чітких досягнень реформ на відміну від сьогоднішньої ситуації».
Онлайн дискусію модерував Бруно Лете, старший науковий співробітник Фонду Маршалла Сполучених Штатів.
Автор: Адран Кармазин, екскерівник Української служби «Голосу Америки»
Першеджерело тут http://euromaidanpress.com/2021/05/12/is-ukraine-getting-closer-to-nato-membership/